Богдан Хмельницький і єдиний руський народ

 

У популярній літературі досить поширена думка, що вимальовує таку історичну особистість, як гетьман Богдан Хмельницький, великим возз’єдначем земель і народів руських.

Правда, власне історики, починаючи з минулих століть і до таких відомих в сучасній російській історичній науці, як Тетяна Таїрова-Яковлєва, дивляться на це трохи інакше. Звичайно, історики Польщі, Україні та Росії розглядають Хмельницького дещо по-різному, але факти є факти.

Малоймовірно, що спочатку Хмельницький збирався створювати якусь незалежну українську державу, розгортання військових дій з боку Хмельницького було спровоковано особистою образою, нанесеною йому польським підстаростою Чаплинським, який «Напав на його хутір, розграбував його, забрав кохану жінку – Ганну Сомковни, обвінчався з нею за католицьким обрядом і висік одного з синів так сильно, що той невдовзі помер». Звичайно, крім цього приводу існувала маса причин, за якими існуючі польські порядки не влаштовували козаків (особливо після 1638 р.). Хмельницький зібрав армію і виступив проти польських військ. Здобувши кілька перемог в баталіях, Богдан, тим не менш, все ще сам вважав себе підданим польського короля – Владислава IV, якому він присягав на вірність. Власне він виконував те, що йому король радив – взяти шаблю і відстояти свої права. Зауважте, ні про яке приєднання до Московського царства на той момент не було й мови, вона йшла про козацькі вільності і про зменшення польського гніту. Що б було далі, якби Владислав IV не помер – можна тільки гадати.

Війна йшла, поступово виникла ідея повної незалежності, гетьман перестав вважати себе підданим Польщі. Разом з тим стало ясно, що власних сил для здобуття незалежності не вистачає і потрібні союзники, яких гетьман і вишукував. Власне з самого початку за Хмельницького воювали кримські татари і вибір як сюзерена султана Порти не був таким вже неможливим.

Показовим моментом може послужити наступне «У 1651 р. Хмельницький відправив полковника Ждановича до Константинополя і схилив на свій бік султана, який наказав кримському хану всіма силами допомагати Богдану, як васалу турецької імперії».

Що таки схилило до союзу з Москвою – гарне питання. Це була країна з однаковою релігією (що було дуже важливо) і досить сильна держава, причому давній ворог поляків, які вельми докучали Москві.

Ось тільки навряд чи це було усвідомлення якоїсь особливої етнічної єдності, тим більше усвідомлення приналежності до одного народу. В усякому разі, ніяких доказів цьому немає. За словами Тетяни Таїрової-Яковлєвої, директора Центру з вивчення історії України СПбДУ «ні в одному документі 1654 р. не говорилося ні про приєднання, ні тим більше про «возз'єднання» (це термін ХХ століття). Мова йшла про прийняття «під високу руку царя» (термін дуже розпливчастий)». Аргументом служила необхідність захисту православних від католиків. До речі, сам Богдан Хмельницький запропонував прийняти протекторат не «руського», а «східного» царя, так як на Україні термін «руський» не використовувався». Про Русь, за словами історика і наявними у нас фактам, в контексті того договору ніхто не згадував.

Зате на зорі військової кар'єри, коли на польський престол вступив Владислав IV і почалася війна з Московською державою, Богдан воював проти росіян, причому воював дуже добре і золоту шаблю за хоробрість йому вручив сам улюблений король.

Тому варто розуміти – лише ситуація, що виникла, змусила Хмельницького прийняти Переяславський договір, який був більше військовим союзом, ніж, як стверджують освічені «істинно руські уми» – «Законним приєднанням і так нам належного».

Після горезвісного союзу з Московією цар Олексій Михайлович розпочав війну з поляками. До цієї масової колотнечі з північного фронту приєдналися шведи. Поляки опинилися в глухому куті, їх крах здавався неминучим. Король Ян-Казимир хотів розділити своїх опонентів і спробував вплинути на приязнь Хмельницького, але той в радикальній формі окреслив свої вимоги – визнання незалежності Малоросії, звичайно, це не влаштувало поляків. Тоді Річ Посполита запропонувала мир Московії, який був прийнятий Олексієм Михайловичем без повідомлення Хмельницькому, що в черговий раз продемонструвало «рівність, відданість і єдність братерських народів». У відповідь на дії Московії Богдану довелося укласти союзний договір зі шведами, згідно з яким би велися спільні бойові дії проти поляків. Московію ця обставина категорично не влаштувала, а інтереси холопів Малоросії її мало цікавили. Хмельницький був змушений відкликати свої війська спрямовані на підмогу шведам, що позбавило його можливості завдати нищівної поразки полякам і, згодом, отримати можливість проголошення незалежності Князівства Руського. У цій ситуації руйнування плану можливого суверенітету Малоросії і було самоціллю московських братів-поневолювачів.