Іван Мазепа

 

Від Богдана до Івана – не було гетьмана.

 

Настільки яскрава неоднозначність і суперечливість українсько-російських відносин пішла корінням в «курну старовину». Можливо, в цьому й немає нічого дивного – завжди можна привести приклад сусідів, які можуть весело проводити час разом, але, завдяки спільним кордонам, у них час від часу виникають спірні питання, відповіді на які у кожної зі сторін свої – «своя правда». Україна і Росія далеко не єдиний приклад геополітичних чвар, їх нескінченна безліч, чого варта «спільна історія» Німеччини і Франції...

У період після підписання Переяславського договору і смерті Богдана Хмельницького Малоросія впала в руїну, розрізненість і внутрішня ворожнеча, боротьба за локальну владу – все це не давало можливості народу об'єднатися і боротися проти зовнішніх поневолювачів.

Найяскравішою політичної особистістю Малоросії і однією з найяскравіших у Європі «післябогданівського періоду» стає гетьман Іван Мазепа. Особистість з великої літери – людина, наскільки одіозна, настільки й та, яку звеличують. Той, над істинними помислами і мотивами якого, сперечаються вже 300 років і будуть це робити ще не одне покоління. Улюбленець не тільки всіх «великих» того часу, в кому Мазепа міг мати потребу, а й просто – улюбленець долі. Але, горезвісна леді-доля, зрадила його з найлютішим ворогом/кращим другом в переломний момент.

Історія Мазепи закручена не гірше голлівудських блокбастерів, от тільки «хепі ендом» вона не закінчилася. А починалося все досить добре і перспективно – дворянин до мозку кісток, обласканий жіночою увагою, який отримав чудову освіту, побачив світ, завжди знаходився на передових ролях у можновладців. Кар'єра Мазепи стрімко розвивалася по висхідній, звичайно не без падінь. Одним з найнижчих вчинків Мазепи, як стверджують історики, можна вважати запланований візит до Туреччини і Крим, організований гетьманом Дорошенко, з метою заручитися підтримкою сусідів і передати їм в подарунок полонених православних козаків. Під час цієї місії Мазепу схопив кошовий отаман Сірко. Але Мазепа, завдяки своєму красномовству, зумів виплутатися і з цієї ситуації, підсумок якої загрожував йому смертю. Далі пішов перехід від Дорошенка під крило гетьмана Самойловича. У 1687 р. булава гетьмана Лівобережної Україні переходить Мазепі. Хотілося б відзначити, що ніхто ні до, ні після Івана Мазепи не гетьманствував такий довгий період часу – 22 роки, що в черговий раз характеризує його, як бездоганного стратега і тактика політичних ігор. Мазепі довелося піти на значні поступки на користь Москви для утримання гетьманської булави. Можливо, ще в цей період у нього закралися думки про незалежність Малоросії.

Але, перш ніж викрити Івана Мазепу в «зраді століття», давайте ознайомимося з думкою Т. Г. Таїрової-Яковлєвої – керівника Центру з вивчення історії України при кафедрі історії слов'янських і балканських країн Санкт-Петербурзького державного університету, доктора історичних наук, професора, яка стверджує, що: «Всупереч усталеним міфам гетьманство Мазепи було прикладом плідної зовнішньополітичної, військової, економічної, культурної і духовної співпраці України та Росії, а сам гетьман зробив вагомий внесок у формування Російської імперії». Головною тезою монографії «Іван Мазепа і Російська імперія. «Історія зради»», автором якої виступає Тетяна Геннадіївна, є наступне:«Іван Мазепа зробив видатний внесок у створення Російської імперії». І, як Ви розумієте, це не порожні слова, які незаангажований автор підтверджує наступним висловом: «Він стає найважливішим радником Петра в справі організації військових походів на південь, у зовнішній політиці та в реформуванні російського православ'я» – вирішальний внесок козаків при взятті стратегічного пункту – Азова, слушні поради молодому імператорові у веденні зовнішньої політики, активну участь козаків у війні за вихід до Балтики, важлива роль Мазепи в перепідпорядкування Київської Метрополії Московській з метою «просвітлення» православ'я. Просто, дохідливо і ствердно.

Що ж робив Мазепа для коханої Україна, будучи на той момент одним з найбільших феодалів Європи? Ну, скажімо так, – «всього лише» вкладав, крім державних коштів, свої особисті накопичення на будівництво сакральних споруд (саме при ньому перестають будувати дерев'яні церкви і собори, зводячи монументальні будівлі в стилі козацького бароко), розвивав культуру й освіту, налагоджував економічну ситуацію – тобто країна переживала підйом по багатьом показникам.

 

Можна дуже довго філософствувати на тему «Чому сталася зрада?», Але давайте перейдемо до фактів, коли, з дозволу суто російського автора, ми можемо затвердити важливу роль Івана Мазепи в становленні і розвитку Російської Імперії. З причин, які лежать на поверхні, вже можна побачити накопичення невдоволення станом справ на момент переходу на бік противника:

  • невиправдане старшинство Меньшикова, постійні принизливі і критичні випади з його боку на адресу Мазепи – особистісний і непрямий аргумент, але він має місце бути;
  • рішення Петра не обороняти Київ від шведів (прийняте під впливом того ж Меньшикова);
  • бажання Москви використовувати у війні зі шведами тактику «випаленої землі» на території Малоросії;
  • прийдешнє і наявне обмеження прав гетьмана з подальшою можливістю нівелювати гетьманство, як таке, і поставити в Малоросії московського доглядача;
  • з 1706 р. в Малоросії було збільшення податків, мобілізація людських та економічних ресурсів для війни зі шведами.

Навіть серед цих фактів можна відшукати ті, які дозволили б розірвати з Москвою всі наявні домовленості і діяти, як незалежна держава, в своїх інтересах. І так, Мазепа робить крок назустріч Карлу XII взамін на звільнення Малоросії від влади Москви, яка б добровільно ніколи не відпустила настільки стратегічно важливі землі.

Тепер давайте ознайомимося з реакцією Петра на зраду Мазепи, яка найяскравішим чином демонструє його деспотизм і зневажливе ставлення до «власного, єдиного руського народу» – столиця гетьмана Батурин була стерта з лиця землі: місто, яке, на той момент було оплотом культури і релігії, було спалене дотла, 12000 жителів, з яких 6000 становили жінки і діти, були по-хижацькому винищені. І все це безчинство імператор охрестив наступними словами: – «В покарання за свободолюбство і прагнення до незалежності». Хто правий, хто винен – ​​судити не нам, але факти залишаться фактами і кожен сам має право вирішувати, хто ж справжній зрадник...