«Чи суржик?» - деякі підсумки проекту

(розмова з адміністратором Вкраїна.ком)


Що ви назвали псевдосуржиком та звідки така ідея?

Ми називаємо псевдосуржиком слова, про які значна частина населення думає, що вони не належать до лексики української мови, є невмотивованими запозиченнями з російської та російські за походженням, хоча це не відповідає дійсності. Стосовно самого терміну мушу визнати, що ми над ним недовго міркували, обрали перше, що спало на думку. Як показав подальший аналіз, цей слово часто ввивають на позначення штучного суржика, коли людина прекрасно знає літературну мову, але для досягнення певного ефекту вживає суржикову лексику. Тому згодом ми змінили на сайті назву категорії на «чи суржик?»

Звідки ви знаєте, що думає населення про конкретне слово?

По-перше, особистий досвід. Перечитуючи українську класичну літературу чи народну творчість, я натрапляв на слова, щодо яких у мене виникали певні сумніви. Я заглядав у словник і бачив, що такі слова реально існують. Потім я перевіряв їх за етимологічними словниками і дізнавався, що вони за походженням наші. Звичайно, мені було цікаво, що думають про це інші люди, тож я їх опитував. Після появи нашої сторінки в Інтернеті, у нас з’явилась змога опитати сотні і тисячі людей. Звичайно, ці вибірки не є строго репрезентативними, але сам факт наявності проблеми зі словом встановлено. Наприклад, із 2,5 тисяч майже 80% опитаних стверджували, що в українській мові нема слова «ждати». Звичайно, я не буду стверджувати, що його не знає як українське 80% країни, але проблема несприйняття зафіксована. Крім того, саме життя поповнювало наш список. Часто в коментарях дописувачі люблять один одного вчити та виправляти. Напише хтось «надіюсь», а опонент йому «ко-ко-ко, треба «сподіваюсь».

Скільки слів з репутацією суржику виявили?

Близько 100. Переважно діалектизми та архаїзми, хоча чимало і літературних немаркованих слів.

Всі слова з вашого списку насправді є українськими за походженням?

Не всі. Деякі просто не вписуються у поняття «суржик». Візьмемо слово «інтересувати», воно за походженням не є українським. Але й російським воно не є, це слово латинського походження. В Україні, більш пов’язаній із Західною Європою, такі слова з’явилися раніше ніж в Росії. Їх поступово став вживати народ, вони потрапили до літератури. Виникає питання, яким боком це суржик? Невмотивовано вжили? Триста років було вмотивовано, а тепер невмотивовано? Слова «інтересувати», «інтересно» «погані» тільки тим, що схожі на російські при наявності в мові не схожих на російськи синонімів «цікавити» «цікаво». Але не вживати слова лише на цій підставі – повний ідіотизм.

Проте більша частина списку – українські слова за походженням. Просто не могла влізти у літературну мова вся жива народна лексика, і є чимало діалектизмів, що сприймаються як суржик через схожість на російські слова. Але діалектизм – не суржик! Століттями жителі заходу України вживали давня спільнослов’янське слово «звізда», а релігійні світа називали церковнослов’янським словом «празник». Це діалектизми, причому один власного походження, а другий – церковнослов’янського. Обидва не є росіянізмами і суржиком. Я плавно перейшов до іншого пласту – церковнослов’янського. Як відомо, російська має дуже багато запозичень з цієї мови, українська – значно менше. Але має. Це і празник, і время і враг (врага не буде, супостата). Церковнослов’янізми є і в літературній мові і в різних діалектах, багацько їх на Закарпатті, зокрема. Але це не суржик.

Не увійшли до ядра літературної мови і численні архаїзми. Багато з них пустили в мові своє коріння, але базове слово з ужитку вийшло. Многокутник, многочлен походять від архаїчного слова «много», яке самостійно вже майже не вживається. Ще раніше вийшло з масового ужитку слово «вторий», вже словник Грінчена цього слова не знає (є тільки «втора»), хоча і вівторок і вторинний і вторувати в українській мові є.

То вживання цих слів не пов’язано з російською мовою?

З російською мовою не пов’язано їх походження, а не вживання. Про вживання важко вести мову взагалі, у кожному конкретному випадку все по-різному. Скажімо, вживання церковнослов’янського слова «празник» щодо релігійних свят на заході України жодного зв’язку з мовою російською не має, якщо ж народний депутат забув слово «свято» і сказав «празник Незалежності», на ходу скалькувавши з рідного російського слова – то це суржик справжній – невмотивоване вживання російських слів, пов’язане з поганим знанням української. Якщо подолянин сказав «надіюсь», то це з російською мовою не пов’язано, якщо російськомовний студент забув більш вживане тепер в офіційній мові «сподіваюсь» і українізував рідне російське «надеюсь», то очевидно, що вживання цього слова у конкретному даному випадку обумовлене мовою російською, хоча саме слово не є російським за походженням.

А якщо депутат обґрунтує вживання цього слова?

В такому випадку, мабуть, це вже не суржик, бо це вмотивоване вживання слова + не російського, а церковнослов’янського. До речі, такі випадки реально траплялися. Так, Ірина Фаріон, беручи участь в одній програмі, замість слова українського вжила старослов’янське, що було дуже схоже (з усім відомих причин) на російське, проінформувавши про це глядачів.

Ще раз нагадаю, ми робили наш список на основі аналізу народної творчості та художньої літератури, там це точно не був суржик.

Ісконнікі постійно говорять про штучне створення української мови шляхом викидання схожих на російські слова та заміни їх не схожими варіантами з "малоросійського наріччя", польської та інших мов. На скільки ваше дослідження це підтверджує чи спростовує?

Ця частина нашої роботи мало пов’язана з ісконніками, ми робили це для себе, для українців. Стосовно чистки від схожих на російські слів скажу от що – з одного боку перегини  є, це факт. На нашу думку, у сучасних умовах це погано. Але створення української мови шляхом вкидання-відкидання – повний абсурд. По-перше, якщо б це було основою створення літературної мови, чи знайшли б ми такі слова у словниках? Нам розповідають про те, що якісь там австро-українські вчені замінили «ждати» на польське (насправді - спільнослов.) «чекати». Замінили де? Якщо б його реально викинули з мови то ми б не знайшли його у ВСІХ СЛОВНИКАХ. Ні, не шановні ісконніки, ніхто нічого не замінював, вся література, що написана із «ждати» з ним же і лишилась, воно є в усіх словниках, його вживають у сучасних творах. Якщо б згори спускали антиросійщину як офіційний курс, то професор Пономарів не розповідав би, що слово "держати" має давніші позиції в літературній мові і він сам надає йому перевагу, Антоненко-Давидович би не стверджував, що в заміні «ждати» на «чекати» немає жодної потреби, а Перший канал би не інформував українців, що «курити тютюн» - більш точний вираз, ніж «палити тютюн», і що другий вираз прийшов до нас із Польщі!

До речі, можна знайти море російських слів, схожих на українські, які ще 100-200 років тому вживалися, а тепер так чи інакше з уживання в літературній мові вийшли. Виникає питання, чому? Аффстрійський генштаб?) У нас в списку є архаїчне слово «вторий», стосовно якого ісконніки розводили тролінг «второго нема, а вторинний є – искусственная чистка, придуманій язік кококо». А я питаю ісконніків, де в російській поділося слово «коло»? Колесо – є, коловорот – є, коло – нема! У нас є слово «отвіт». Можна було б почати ко-ко-ко на тему австріяки викинули це слово, якщо б у самій російський не вилетіло з ужитку слово «отповедь». Тож або треба визнати, що слова виходили з ужитку не за допомогою австріяків, або російська мова така ж штучна та антиукраїнська, як українська – «антиросійська»

В чому негативний вплив   безпідставного відкидання схожих  на російські слів та конструкцій?

Вплив російської мови проявляється і в появі суржику і псевдосуржику, просто другий є менш небезпечним та менш дослідженим. Не вживання слів через їх схожість на російську призводить до збіднення мови. Півбіди, коли втрачається синонімічне багатство, гірше – втрата семантичних відтінків. Ми якось проводили опитування щодо слів «працівник» та «робітник». Один із дописувачів заявив, що робітник – суржик. Насправді ж це слово ж дещо вужчим значенням, це той, хто займається роботою фізичною. Бачите, як через вплив російської може бути втрачено власне слово, а з ним – і саме поняття?

На скільки ближчою була до російської народна мова 19 ст за сучасну літературну?

Народна мова – дуже складне явище. Дуже важливо зазначити, що та сотня схожих на російські слова не була в будь-якому окремому діалекті, там солянка із всіх регіонів. Так, медвідь, звізда, празник, много – це слово із заходу, а держати, ждати, ради, год – зі сходу. Деякі були всюди, але не як розмовні, а релігійні.

Крім того, російська за цей час теж змінилась.

Але ж ви сказали, що перегин в очищенні від суржика таки є, то звідки він, від кого?

Я думаю, від середнього та частково нижнього прошарку. На безпідставне збіднення української лексики страждають мовознавці-початківці (в тому числі молоді кандидати наук, вчителі), яким потрібно заявити про себе, видати якийсь антисуржик, російськомовні автори, що прагнуть якомога далі віддалити текст від рідної російської, щоб було тру-українське і не палитися, нові носії української (перейшли з російської) тощо. Перед пересічним шкільним вчителем стоїть складне завдання – навчити школярів літературної мови, і він, перебуваючи у двомовному середовищі та не маючи таких глибинних знань як професори, підсвідомо фільтрує свою лексику таким чином, щоб слова не були схожі на російські. А можливо, викладаючи у російськомовному чи суржикомовному регіоні, він прагне ознайомити учнів саме з маловідомою для них, не схожою на російську, лексикою, бо слова «ждати», «кип’яток», «держати» вони і без нього знають.   А потім цей учень, не чувши з вуст учителя та ящика цих слів, почне виправляти носіїв з інших регіонів.

В умовах, коли класичної літератури більшість не читає, з тлумачним та етимологічним словниками не працює, норму формує мова вчителя школи, мова з ящика, анти суржик початківця. Думаю, саме на цьому рівні і є певні проблеми. Бомонд на «ждати-чекати – не вживати» не страждає.

Стривайте, але ж у вашому списку є «бути правим» у значенні «мати рацію», «на протязі» у значенні «протягом», «відношення» у значенні «стосунок, відносини, ставлення»…А великі мовознавці такого не схвалюють…

Так і ми цього не схвалюємо. Ще раз нагадаю, «чи суржик?» це слова, які з певних причин власне суржиком не є. Це абсолютно не означає, що ми рекомендуємо їх вживати. Я ж казав, там і діалектизми і архаїзми…Ми абсолютно не збираємося витягати із далечини віків архаїчне «много». Просто інформуємо – не російське воно, не суржик, щоб не було когнітивного дисонансу при аналізі слів многочлен чи множина. Більшість того списку не належить до сучасної літературної української мови. Підкреслюю – сучасної і літературної. Відношення у значенні стосунок чи відносини – не катастрофічно для сучасного просторіччя та було нормальним для літературної мови сторічної давнини. Але у 20-му столітті його стали вживати вужче, відносини, відношення, стосунки - отримали свою власну семантику, мову впорядковано, відшліфовано. Це процес позитивний.

Говорячи про шкоду відросійщини, я мав на увазі власне відросійщину – безпідставну відмову від вживання слів тільки на основі їх схожості на російські. Не є поганим історична втрата схожих на російські слова – це в цілому нейтральний процес, а також впорядкування мови – це в цілому позитивний процес.

Літературна мов має бути досить однозначною. Коли ти пишеш статтю, то бажано, щоб слово точно передавало зміст. Що ти розумієш як відношення? Причетність-стосунок? Математичну операцію? Хтось щось кудись несе?Ставлення до людини? Те, що із всіх цих значень за відношенням залишили лише одне, не є відросійщенням, це впорядкування. У цьому є реальний смисл.

Ждати не вживати – погано і безпідставно, а відношення – добре і коректування?

Так і є. Ждати та чекати – повні синоніми та однозначні слова. Для художнього стилю це добре. Для наукового – не заважає. Що ждати що чекати неможливо не так зрозуміти. А от відношення – це багатозначне слово, яке частково збігається у значенні з іншими словами, які у свою чергу є або синонімами або частковими синонімами! І зауважте, відношення в українській мові нікуди не зникло, від нього просто відчепили зайві значення.

Теж саме із «правим». Це і той, що з правого боку, і політична орієнтація, і справедливий і раціональний…Я не можу читати думки Пономаріва, але думаю, що закликаючи не вживати «ви праві», він хоче не від російської віддалитися, а усунути зайву, на його думку, многозначність слова «правий» та залишити за ним більш поширені значення, одночасно повертаючи до вжитку наявний у мові зворот «мати рацію». Проте, наразі цей зворот все ще є нормативним, про що ми і повідомляємо, і не в компетенції одного професора його викинути з норми, час все вирішить.

Ви самі вважаєте ці, з одного боку нормативні, з другого – недоречні на думку багатьох мовознавців конструкції?

Намагаюсь не вживати. Діалектизмів та архаїзмів теж не вживаю. І навіть несправедливо зарахованих до суржику літературних слів ждати, держати, надіятися – не вживаю. Велика сила – звичка..